Книжки, які визначали життєвий вибір
Ще школярем Брюховецький вирішив прочитати «Старого і море» Ернеста Гемінґвея в оригіналі й самотужки почав вивчати англійську, придбавши словник за випадково знайдені гроші. Прочитання «Одного дня Івана Денисовича» Олександра Солженіцина стало для нього одним із поштовхів до осмислення свободи, радянської дійсності та власної української ідентичності. Згодом він зібрав велику бібліотеку, значну частину якої передав Могилянці, зробивши особисте книжкове зібрання надбанням наступних поколінь.
Людина, яка любила працювати руками
До університету й академічних ступенів у його житті була робота слюсарем пʼятого розряду на заводі, якою він пишався. Уже будучи президентом Могилянки, він любив майструвати, працювати на землі, зварювати металеві конструкції, власноруч робити меблі й книжкові полиці. Фізична праця залишалася для нього природною частиною життя.
Серпень 1992 · ремонт 1 корпусу Академії
Шахи — захоплення на все життя
Захоплення шахами почалося ще в черкаському Палаці піонерів, а під час служби в армії Брюховецький виступав за збірну України на європейських змаганнях із шахів за листуванням. Згодом шахи несподівано прислужилися справі його життя: за відомою історією, три перемоги над контрадміралом Олександром Коровіним допомогли домовитися про перше приміщення для відроджуваної Академії. Шахова партія стала частиною могилянської памʼяті про початок великої справи.
1969 · фінал першості Черкаської області з шахів
Обрав бути українцем
У 1969 році, після служби в ракетних військах, Брюховецький відмовився від наміру вступати до Московського інституту міжнародних відносин і обрав факультет журналістики Київського університету. У власних спогадах він повʼязував цей період зі свідомим переходом на українську мову та переосмисленням своєї належності до України. Особистий вибір, зроблений у радянські часи, згодом визначив зміст його наукової, громадської та університетської діяльності.
Родина, книжки й власний домашній журнал
У родині Брюховецьких існував саморобний журнал «СОЛО», названий за першими літерами імен Славіка, Оксани, Лариси й Олі. Брюховецький друкував тексти на машинці та робив палітурки, а доньки брали участь в оформленні видання. У домі, де вечорами працювали за друкарськими машинками, книжки, література та спільна творчість були частиною щоденного родинного життя.
Друга половина 1970-х · з донькою Оксаною
Не шукав посад, які віддаляли від власної справи
Після організації установчого зʼїзду Народного Руху Брюховецький відмовився від посад у його керівних органах, вважаючи, що політикою мають займатися професійні політики. Згодом він відхиляв пропозиції обійняти високі державні посади, зокрема посаду міністра освіти, не бажаючи залишати Академію. Він сам визначав, якій справі присвятити своє життя, і залишався їй відданим незалежно від відкритих перед ним карʼєрних можливостей.
Не чекав, поки зʼявляться сприятливі обставини
У перші місяці відродження Могилянка ще не мала власного приміщення, а її організатори щоранку о восьмій збиралися у квартирі Брюховецького. Починали з уроку англійської, після якого розходилися шукати викладачів, приміщення, кошти й розробляти навчальні програми. Він розпочав університетську справу, не маючи майже нічого з того, що зазвичай вважають необхідним для її здійснення.
Поважав тих, із ким доводилося боротися
За відомою історією, три виграні шахові партії в контрадмірала Олександра Коровіна допомогли Брюховецькому отримати першу кімнату для відроджуваної Академії. Попри тривале протистояння за повернення історичних корпусів, він згодом згадував Коровіна як порядну людину, яка дотримала свого слова. Уміння бачити людські якості навіть у складних опонентах було важливою рисою його ставлення до людей.
23 лютого 1993 · з контрадміралом Олександром Коровіним
Українська мова як питання особистої гідності
Для Брюховецького українська мова була питанням переконань, які не допускали винятків залежно від обставин чи посад. У перші роки відродження Академії він власноруч знімав російськомовні оголошення, а викладачам встановлював термін для переходу на українську мову викладання; ті, хто не виконав цієї вимоги, залишали університет.
Умів знаходити людей і довіряти їм великі справи
Брюховецький особисто добирав викладачів, розмовляв із майбутніми співробітниками й переконував їх долучитися до університету, який ще належало створити. Мав виняткове вміння чути людей, обʼєднувати їх навколо задуму та помічати професійний розвиток кожного. На щорічних академічних конференціях він називав конкретних людей і підрозділи, чия праця заслуговувала на визнання.
Не допускав компромісів із університетськими правилами
Коли до Брюховецького приходили з пропозиціями «допомогти» Академії заради вступу, він скеровував відвідувачів до каси оформити офіційний благодійний внесок, який не давав жодних вступних переваг. Прозорий конкурсний відбір залишався правилом для всіх, незалежно від знайомств, посад чи статків родини. Він захищав репутацію університету конкретними рішеннями, нерідко незручними для впливових людей.
1995 · вступні тести Могилянки
Мав почуття гумору й не боявся самоіронії
Студенти й викладачі називали його «Брюхом», а 1993 року в Академії навіть зʼявилася жартівлива валюта — «брюхи» з карикатурним портретом ректора. Любив розповідати жарти, особливо про «Васю Соняха». Брюховецький був людиною серйозних переконань, але університет, який він творив, умів сміятися, жартувати над власними авторитетами й залишатися живим.
«Брюх» · так його називали студенти й викладачі
Умів передати справу наступникам
У 2007 році, досягнувши шістдесятиріччя, Брюховецький вирішив завершити своє президентство й завчасно готував університет до виборів нового керівника. Після обрання Сергія Квіта він залишився почесним президентом Академії, продовжував працювати над її розвитком і підтримувати університетські проєкти. Рішення передати керівництво стало важливою частиною його особистої відповідальності за майбутнє Могилянки.
2007 · із Сергієм Квітом і Володимиром Моренцем
Умів знаходити радість у звичайному житті
На своєму хуторі Брюховецький власноруч будував теплицю, вирощував городину, майстрував, приймав друзів і записував короткі спостереження та діалоги, які називав «хуторизмами». Тут поруч із родиною та близькими людьми він знаходив час для фізичної праці, читання, розмов і гумору. Поза університетською посадою залишався чоловіком, батьком, господарем, людиною зі своїми захопленнями й повсякденними радощами.
На хуторі
14 липня народився у Владикавказі. Дитинство та юність провів у Черкасах.
Закінчив Смілянський технікум, працював на заводі слюсарем.
Служив у ракетних військах у Первомайську.
Вступив на факультет журналістики Київського університету.
Працював у газеті «Літературна Україна», зокрема завідувачем відділу критики.
Здобув ступінь кандидата педагогічних наук. Розпочав наукову роботу в Інституті літератури АН УРСР.
Став одним з ініціаторів Народного Руху України, очолив секретаріат установчого зʼїзду.
Був запрошеним професором Ратґерського університету (США) та Манітобського університету (Канада).
Висунув ідею відродження Києво-Могилянської академії як сучасного університету на її історичній території.
Очолив виконавчу дирекцію відродження Києво-Могилянської академії.
Ректор та президент Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Отримав звання Героя України за внесок у національне відродження, розвиток освіти й науки. Передав керівництво Академією наступникові та став її почесним президентом.
Видав працю «Factum est factum. Біобібліоbrioukhія», у якій зібрав матеріали власної інтелектуальної біографії та наукового доробку.
Долучився до ініціативної групи «Першого грудня», що обʼєднала українських інтелектуалів і громадських діячів навколо питань свободи, суспільної відповідальності та майбутнього України.
12 листопада Вʼячеслав Брюховецький відійшов у вічність у віці 79 років.